І трубою в купу кликав, —
Лицар думав: „Кличуть нас“.
Ось він в'їхав преповажно
На корчемнеє подвір'я —
Та, отраховище уздрівши,
Врозтіч кинулись дівки.
„Не лякайтесь, ясні дами!
Я вам зла чинить не хочу, —
Мовив лагідно і чемно
Славний лицар Дон Кіхот. —
„По лицарському закону,
До котрого признаюся,
Обов'язок мій — служити
Аж до гробу щиро вам“.
На страховище залізне,
Густо порохом покрите,
Що такі слова казало —
Витріщилися дівки.
Але те, що „ясні дами“
Він до них сказав, це так їх
Розсмішило, що наголос
Реготаться почали.
Це діткнуло Дон Кіхота.
„Скромність — красоти оздоба;
Нерозумний лиш сміється
З незначучої дрібниці.
„Я ж нічого вам такого
Не сказав, що б вас вразило;
Я лиш вам служить бажаю, —
То з чого ж сміяться вам?“
