Та дівки ще більш хихочуть…
Дон Кіхот уже й озлився,
Та, на щастя, вийшов з корчми
Грубий та товстий корчмар.
Вид худого Дон Кіхота
У залізі серед спеки,
Певно, був смішний для нього,
Але перед острим списом
І мечем він мав респект.
Він сказав, проте, приязно:
„В добрий час! Гість до нас!“
Дон Кіхот йому вклонився
І з коня на землю зліз.
„На ніч, лицарю, до мене? —
Говорив корчмар. — Усе
В мене є, лиш ліжка Бог дасть“.
Дон Кіхот махнув рукою.
„Зброя — це моя перина,
Боротьба — моя забава,
Ясний пане каштеляне“,
Різко лицар відказав.
„Га, як так, — корчмар промовив. —
То буде вам вся вигода:
Мість перин тверде каміння,
Галабурда замість сну“.
Тим часо́м дівки зблизились,
Поздіймали з нього зброю,
Наголінники і панцир,
Тільки шолома ні руш.
