Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 8. Абу Касимові капці (1956).djvu/247

Він був зв'язаний шнурками,
Ті прийшлось би розтинати,
А на це, хоч гинь, наш лицар
Подозволить не хотів.

За той час корчмар у стайню
Втяг голодную драндигу,
Дав їй сіна й Дон Кіхоту
Повечеряти приніс.

Сів у шоломі наш лицар,
Вгору здер візир руками,
А услужнії дівчата
Пхали страви в рот йому.

Ще з вином було смішніше:
Горілиць поклався лицар,
А корчмар йому до рота
Просто з лійки лив вино.

 

VI

 

Так „прип'явши душу к тілу“,
Встав наш лицар покріпле́ний,
Корчмаря узяв за руку
І до стайні з ним пішов.

Там нараз беркиць у мерву,
Перед корчмарем прикляк,
Ще й низенько поклонився
І йому ось так сказав:

„Славний пане каштеляне!
Тут клячатиму й не встану,
Поки згодитесь мені
Те зробить, чого попро́шу!“