Угледів собі на джуру
І прийнявся підмовлять,
„Їдь зо мною, Санчо Панса,
На лицарськії пригоди!
Швидко слава імен наших
По всім світі прогримить!“
„Пане, що мені по славі!
Я гриміти так не хочу.
В мене, пане, жінка й діти,
А маєток мій скупий“.
„Брате Санчо, не турбуйся!
Не саму худую славу
Я здобуду! Чи ж не знаєш,
Що́, крім слави, ще нас жде?
„Аджеж в першій битві, Санчо,
Царство я здобути можу,
Взяти скарби незліченні —
Так всім лицарям було.
„А як царство я здобуду,
То не будь я лицар, Санчо,
Як тобі не дам півцарства!
Будеш, брате, королем!“
Санчо в голову пошкробавсь.
„Королем я міг би бути,
Та моя Варвара, пане,
В королеви не годиться!
„Де вже їй до королеви!
Ще там на яку графиню
Може б, від біди здалася,
Та на королеву — ні“.
