„А щоб знали ви, хто вам
Висвідчив таку прислугу, —
Є це Дон Кіхот з Ляманші,
Блудний лицар, ваш слуга.
„Блудний лицар, а невільник
Дульчінеї із Тобозо.
К ній ви їдьте, їй скажіте
Все, що я зробив для вас“.
Розбалакався наш лицар
І не швидко б і скінчив,
Аж тут наблизивсь до нього
Подорожніх дам слуга.
То біскаєць був, коню̀х.
З мови лицаря второпав
Лиш тото, що до Тобозо
Він вертатись їм велить.
Це розлютило його.
„Йдіть до чорта, пане лицар!
Не спиняйте нас в дорозі,
Бо вас за́б'ю, як сверщка“.
Гордо глянув Дон Кіхот
На слугу. „Не будь ти лицар,
Я б з тобою тут лицарську
Мав розправу, ти, блощице!“
„Я не лицар? Я блощиця?
Брешеш ти, сухая тико!
Я біскаєць, а біскаєць
Кождий лицар, чорт бери!
„Ну бо, киньте цю коцюбу,
А візьміть за шаблю! Я вам
