„Пане, — мовив Санчо Панса, —
Що за шолом? Таж це їде
Із Сеговії цирульник
З тацкою на голові“.
„Не сліпий я, брате Санчо, —
Мовив лицар, — бачу добре,
Що той шолом пречудовий
Попсувала зла рука.
„Проклятущі чародії
Цирульницьку тацку з нього
Намагалися зробити,
Але це їм не вдалось!
„Ось чекай, хоч як недужий,
Я до бою з цим поганцем
Стану й шолом цей преславний
Мушу нині ще здобуть!“
І заким ще Санчо Панса
Зміг спинити Дон Кіхота,
Вже цей, низом спис спустивши,
На цирульника летів.
„Стій, погана, зла личино! —
Верещав крізь біль наш лицар. —
Гинь із мо̀їх рук, а ні, то
Шолом цей мені віддай!“
Спудився цирульничина,
Кинув тацку, палку й торбу,
Сам же — подавай Бог ноги!
В кукурудзи тільки шусть!
„Га, моя побіда, Санчо! —
Скрикнув лицар. — Бач, помана
