Ох, я сирота нещасний,
Через тебе згину й сам“.
Та нараз, коли він плакав
І кричав, об землю бився,
Із густих хащів розлягся
Любий крик: „ія! ія!“
„Боже! Що це?“ — Кинувсь Санчо
У гущавину й за хвилю,
Аж танцюючи з утіхи,
Свойого веде осла.
Вивів, кинувсь обіймати,
Морду сірую цілує,
І пестить довжезні вуха,
І пестить, і промовля:
„Де ж ти був, мій бідний друже?
Як дістався ти з-під мене?
Де той чарівник поганий,
Що такий зробив нам жарт?“
„Я той чарівник, мій друже, —
Обізвався Пассамонте,
Висунувшися з-за дуба
І регочучись, як бик. —
„Я хотів вам показати,
Що значи́ть талант злодійський, —
Та за те, що через вас я
Вільний, — ось вам ваш осел“.
Щез у корчах Пассамонте.
Дон Кіхот і Санчо Панса
Ще довгенько дивувались
На оцей злодійський жарт.
