Морд таких же, глупо-грізно
Всі на лицаря глядять.
„Стійте, кляті супостати! —
Крикнув лицар. — Не гадайте,
Що погані ваші пики
Можуть налякать мене!“
І щосили рубонув
Він мечем, і полилася
Кров червона з величезних,
Препоганих тих голов.
Верещить наш храбрий лицар
І рубає та й рубає,
По кістки вже в крові бродить, —
Ворог головний упав.
Нагло двері відчинились,
І заляканий корчмар
Вбіг без духа. „Боже, — крикнув, —
Що тут сталося таке?“
А побачивши, що сталось,
Мало не зомлів. „Проклятий, —
Крикнув він до Дон Кіхота, —
Чи сказився ти зовсім?
„Враже, що тобі зробили
Шкіряні мої боклаги?
Ой, пропав увесь мій за́пас,
Все червонеє вино!“
І на лицаря він кинувсь
Та давай його товкмачить
Кулаками, аж прибігли
Та розборонили їх.
