Враз ні сіло, ані впало,
З брязком відчинились двері,
І невидана, страшлива
Впала до шинку̀ юрба.
Десять велетнів грубезних,
З головами, мов колоди,
Чорних, мов із сажі родом,
Втепенилось до шинку̀,
Язики у всіх довжезні,
А червоні, аж криваві,
Ще й заложені за пояс —
Аж огидливо глядіть.
Не говорячи ні слова,
Кинулись на Дон Кіхота
І скрутили руки й ноги
Лицарю в один момент.
Не говорячи ні слова,
Лицаря, мов сніп бобовий,
Взяв із них один на плечі
І з шинку̀ надвір поніс.
Там стояла на колесах
Збита з лат велика клітка,
В клітку лицаря всадили,
Розв'язавши з мотузків.
Не злякався храбрий лицар,
Тільки дуже дивувався,
Жалував лишень одного,
Що не був при зброї він.
