„Це мої могутні чари
Від погибелі страшної
Ось тепер тебе рятують —
Здайсь на мене й будь спокійний.
„Я веду тебе незримо.
Де тобі велю спинитись,
Там пробудь, аж знов до слави
Зорі призовуть тебе!“
Вчувши голос той, наш лицар
Заспокоївся, і звільна
Покотилася ландара
З Дон Кіхотом в дім його.
Ніч була. Заснув у клітці
Лицар, а як пробудився
Рано — бачить, що він дома,
Економка ось при нім.
„Що зо мною?“ мовив лицар.
„Пане любий, престрашенні
Велетні учора ніччю
Вас додому привезли.
„А найстарший з них вам гостро
Наказав ось тут чекати,
Поки сам він не покличе
Знов вас слави добувать“.
„Добре, добре!“ мовив лицар,
Але в серці щось так сумно,
Важко так йому зробилось,
Мов би все ще в клітці був.
Чув себе таким безсильним,
Збитим, змученим, нещасним
