І позбавленим надії,
Що весь день той не вставав.
К вечеру прийшов до нього
Панотець, прийшов голяр
Привітать його з дороги
І розмовою розважить.
Та нерадо розмовляв
Дон Кіхот, а все в задумі
Слухав, слухав їх розмови,
Поки не пішли вони.
Другий день було не ліпше.
Дон Кіхот лежав недужий,
Ані їсти, ані пити,
Ні балакати не міг.
Не минули дві неділі,
Як до смертної постелі
Дон Кіхота всі зібрались,
Хто лиш знав його в селі.
„Слухайте, брати кохані,
Слухайте і ви, панотче, —
Ледве дихаючи, мовив
Славний лицар Дон Кіхот. —
„Лежачи оце недужий,
Ладячись у путь далекий,
Я докладно передумав
Все, чим мучивсь за життя.
„Проминув вже час лицарства,
І дурний був весь мій почин
Відновить його; на інший
Шлях тепера світ пішов.
