ни як взуття, найзручніші багдадські полатайки висилювали всю свою штуку, щоб стягати докупи їх розвалини. Через те вони зробилися такі тяжкі, що ввійшли навіть у приповідку, і коли хто хотів означити щось важке, то все брав для порівняння Касимові пантофлі.
Одного дня, коли той купець ходив по міському базарі, трапилось йому купити значну купу кришталю. Він добив торгу, бо був корисний. Кілька день потому він довідався, що один задовжений продавець пахощів як остатню запомогу має на продаж ще лише рожеву воду. Скористав, отже, з нещастя того бідолахи і купив у нього всю його рожеву воду за половину вартости.
Цей блискучий інтерес впровадив його в дуже добрий настрій. Та замість, звичаєм східніх купців, ушанувати корисний інтерес гостиною, він надумав краще піти до лазні, де вже не був досить давно. Коли роздягався, сказав до нього один його приятель або такий, якого він уважав своїм приятелем (де там у скупаря приятелі!), що його пантофлі зробили його прислів'ям цілого міста і слід би вже йому купити собі нові.
— Та я давно вже думаю про це, — відповів Касим. — Та тільки, коли придивлюся гаразд, то вони не такі ще подерті і можуть ще служити якийсь час.
За такою розмовою він роздягся і пішов до купальні.
Поки там мився, прийшов багдадський каді купатися. Касим вийшов із купальні перед ним і подався знов до передпокою. Тут він убрався, але надармо шукав своїх пантофлів: замість них стояли на їх місці новісінькі папучі. Наш скупиндряга подумав собі (бо та-
