лася у вигин Дніпра проти мису і дістала від нього свою назву, і Осокорівки, яка впадала трохи вище, — в Дніпро вдавалася широка піщана коса з двома низькими терасами загальною довжиною майже 1 км. Течія відносила тих, що переправлялись з цієї коси до північної затоки біля Кічкаського мису або до протоки за островом. В обох випадках течія «відбивала» тих, що переправлялись до правого берега, наближаючи їх до мису.
Ці міркування і висновки про місце переправи підтверджуються й такими фактами: по-перше, так звана Запорізька переправа перша з Кічкаських переправ, місце якої встановлене досить точно[1], — знаходилася на північній стороні Кічкаського мису; по-друге, як це спостерігається і біля всіх інших переправ, з обох кінців цієї запорізької переправи були житла (в улоговині у північній частині мису в 70-х роках XVIII ст. знаходилося три землянки запорожців[2], а на другому кінці переправи — на лівому березі Дніпра у 1781 р. були не окремі будинки, а ціле поселення Павло-Кічкас[3]); і, по-третє, до північної ділянки Кічкаського мису після заселення району переправи — в кінці XVIII ст. — підходили не тільки літні дороги[4], а й зимові шляхи по льоду[5]. Ніде, як не в тому вже звичному місці знаходилася і переправа, яка здійснювалась двома казенними байдаками, які в 1775 р. були перегнані з Самари через пороги до Кічкасу «для перевозу там на правий берег Дніпра»[6].
Найдавніше з писемних повідомлень, що дійшло до наших днів про Кічкаську переправу, відноситься до 1550 р., коли вперше було висловлено думку про вигідність розміщення біля дніпровських переправ особливих воєнних застав проти нападів татар з-за Дніпра, бо такі місця, як Кічкас, «быв заняты небольшим отрядом, могут отразить величайшие скопища татар, потому что татары переплывают обыкновенно без судов, держась за лошадей, безоружные и обнаженные, и легко отражаются теми, которые в лодках, вооруженные выходят к ним навстречу из островков и кустарников»[7].
- ↑ Я. П. Новицкий, вказ. праця, арк. 12.
- ↑ Там же.
- ↑ Місце, де почало заселятись це кріпосне село, було вибране його власником Павлом Потьомкіним, як можна припустити, саме у зв'язку з знаходженням там лівобережного кінця переправи, до якої, мабуть, уже були дороги.
- ↑ Дорога до цього місця зазначена навіть у «Плане района сооружения Днепростроя», знімок якого зроблений у 1924-1925 рр. (В. Г. Александров. Днепрострой, т. І. Исследования, М., 1929, стор. 242-243).
- ↑ Я. П. Новицкий, вказ. праця, арк. 12.
- ↑ Н. Дубровин. Присоединение Крыма к России. Сборник документов, т. І, 1775-1777 годы. СПб., 1885, стор. 60.
- ↑ Извлечение из сочинения Михалона Литвина…, стор. 65.
