— Ні, не спитувалась, та її справа окрема. Мені здається, її затримують у Франції якісь любощі.
— Як її прізвище?
— Її, як Кеті, рекомендувала мені одна дуже вельможна дама. Я не пробувала дізнатися про її справжнє ім'я.
— Кеті! — скрикнула міледі — Ви певні в цім?
— У тім, що вона так узиває себе? Звичайно. А хіба ви її знаєте?
Міледі всміхнулася, подумавши, що ця молода жінка могла бути її колишня камеристка.
— А коли могла б я побачити цю молоду даму, до якої я почуваю чомусь велику симпатію? — спитала міледі.
— Та сьогодні ж увечорі, — відповіла ігуменя, — а то навіть удень. Але ви казали, що чотири дні були в дорозі, прокинулися сьогодні о п'ятій рано і, напевно, маєте потребу відпочити. Лягайте й засніть. Перед обідом ми вас розбудимо.
Міледі попрощалася з ігуменею й лягла, заколисана думкою про помсту, яку природно звело їй на мисль ім'я Кеті. Вона пригадала майже необмежену обіцянку кардинала, дану їй на той випадок, коли вона успішно доведе до краю свою справу. Вона здобулася свого, і тепер Д'Артаньян в її руках.
Єдине лякало її: це — гадка про чоловіка. Чоловік той був граф Де-Ля-Фер. Вона вважала його за померлого або, принаймні, була впевнена, що він поза межами Франції, і несподівано стріла його в особі Атоса, найкращого друга Д'Артаньянова.
Її розбудив тихий голос коло ліжка. Міледі розплющила очі й побачила ігуменю в супроводі молодої жінки, з білявим волоссям, з ніжною церою, що з прихильною цікавістю дивилася на неї.
Обличчя цієї молодої жінки було для міледі зовсім незнайоме. Вони дуже уважно подивились одна на одну.
Ігуменя познайомила їх і пішла, залишивши молодих жінок самих.
Жінка, побачивши, що міледі ще лежить, хотіла вийти слідом за ігуменею, та міледі затримала її.
— Як, пані, — сказала вона їй, — я ледве встигла скинути на вас оком, а ви хочете вже кидати мене! А я, признаюсь, трохи сподівалася, що поділятиму мою самотність із вами підчас мого перебування тут.
— Ні, пані, — відповіла жінка, — я тільки боялася, що не в свій час прийшла: ви втомились і спали.
— Що за важниця! Чого можуть бажати люди, що сплять? Хіба що прокиду. Такої втіхи ви завдали мені, і дозвольте мені цілком скористатися нею.
