ВІРШ ПРО ВІРШІ
Чоло в долоні похили,
чоло в долоні похили.
В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти.
Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти,
туман обійме ночі злий,
туман, що в кольорі золи.
Півкола на воді
розвівши,
поволі місяць сів.
На галузі задуми листя виросте блакитних слів,
заслониш очі тишею, немов руками, а тоді
почуєш спів,
почуєш вірші.
Не ті в книжечках, що парфумів мають пах,
а інші,
лиш черенками думок
друковані на серця сторінках.
ПРО СТРОФУ
Чотири рівнобіжники на мапі серця,
чотирокутник радости та болю,
чотири припрямки до боку, що не зветься,
що входить клином — між чуття та волю.
Дарма, дарма, що гостре вістря душу ятрить,
серп і серпанок нам на ніч коротку.
Хоч знаю, що лушпиння слів закриє ядра,
вкладаю тихість уст — в строфи коробку.
59
