посуду, старих рям, старої міді, щербленої порцеляни. Сповнюючись та спорожняючись, крамниця почала нагадувати фарси Ніколе, крам у ній усе кращав. Залізняк додержував тих чудових і певних способів, що їх наслідки впадають у очі вуличним гульвісам, які по-філософськи вивчають поступове збільшення цінностей у цих мудрих крамницях. Бляху, лямпи та битий посуд заступає мідь і рями. Потім з'являєтся порцеляна. Незабаром крамниця, що хвилину тому звалищем була, обертається в музей. Нарешті одного дня пиляві шибки проясніли, в середині відремонтовано, овернець скидає оксамитові штани та куртки, надіває сурдути! Він, немов дракон, стереже свої скарби, круг нього шедеври, з нього вже глибокий знавець, капітали його здесятирились, і не підманиш його нічим, всі тонкощі справи йому відомі. Чудище сидить так, як стара баба серед дівчат, яких продає публіці. До краси й див мистецтва байдуже йому, заразом витонченому й брутальному, він лічить прибутки і грубіянить із нетямущими. Зробившись комедіянтом, він удає, що не може розлучитися з своїми полотнами, з своїми інкрустаціями, прикидається, що грошей не має, вигадує ціни, які мов би сплатив, пропонує показати рахунки. Це — Протей, але одночасно й Жокріс, Жано, Мондор, Гарпаґон і Никодим.
На третій рік у Ремонанка були вже порядні годинники, зброя, старі картини; а коли його вдома не було, крамницю доглядала гладка й дуже бридка жінка, сестра його, що з дому пішки прийшла, коли він кликав. Ремонанчиха виглядала ідіоткою, очі мала каламутні й одягалась, як японский ідол; з ціни, що брат визначав, вона не скидала й сантима, господарства жодного не провадила і розв'язувала на перший погляд нерозв'язну проблему — як жити сенськими туманами. Ремонанк із сестрою живилися хлібом та оселедцями, лушпинням, рештками городини, що кухарі викидають на смітник. Вони не витрачали вдвох і дванадцяти су на день, разом із хлібом, та й то Ремонанчиха заробляла шиттям та плетінням.
Цей початок торговельних справ Ремонанка, що приїхав до Парижу комісіонером і з 1825 до 1831 року
