вираз тіла), то чому б руці не бути підсумком обличчя, коли в руці вся діяльність людини і її єдиний спосіб виявлення? Звідци походить хіромантія. А хіба громада не наслідує бога? Хіба провіщати людині долю по руці є щось незвичайніше для того, хто дістав здібність прозірливця, ніж казати салдатові, що він битиметься, адвокатові — що він промовлятиме, шевцеві — що він шитиме черевики й чоботи, хліборобові — що він угноюватиме й оброблятиме землю. Візьмімо разючий приклад. Генія в людині так знати, що навіть невигласи, гуляючи Парижем, пізнають великого митця, коли він проходить. Це ніби моральне сонце, якого проміння забарвлюють усе навкруги. І хіба не можна зразу ж пізнати дурня по вражінню, протилежному до того, що справляє геній? А пересічна людина проходить майже непомітно. Спостерігачі паризького громадського життя можуть, здебільшого, назвати професію кожного перехожого. Таємниці шабашу, так добре змальовані в художників XVI століття, нині вже не таємниці. Єгиптянки чи єгиптяни, прабатьки циган, чудної нації, що з Індії вийшла, звичайнісінько давали своїм клієнтам гашишу. Явища, що від цього дання виникають, чудово пояснюють їзду на мітлі, літання в піч, реальні видива, сказати б, старих жінок, перетворених на молодих, шалені танки й чарівну музику, з яких складалися фантазії гаданих прихильників диявола.
Тепер із окультних наук пішло стільки доведених і правдивих фактів, що колись науки ці будуть так само поширені, як хемія та астрономія. Навіть дивно, що в той час, коли в Парижі закладають катедри слов'янської, манджурської і таких мало поширених літератур, як північні, які не тільки не можуть повчати, а й самі ще мусять учитися, і яких представники розводяться без кінця про Шекспіра та XVI століття — що в цей час не поновлено під назвою антропології вивчання окультної філософії, одної з окрас давнього університета. У цьому Германія, країна заразом велика й наївна, випередила Францію, бо в ній вивчають цю науку, багато кориснішу за різні філософії, що нічим між себе на різняться.
