виправної поліції, а то й до суду та на каторгу, як славетного Балтасара. Нарешті, про величезний вплив ворожіння на народ свідчить той факт, що житло й смерть бідного музиканта залежали від гороскопа, що пані Фонтен мала виголосити панії Сібо.
Хоч деякі потвори й неминучі в такій великій та на подробиці багатій історії, як повна історія французького суспільства XIX століття, але не варт змальовувати закуту панії Фонтен, описану вже в „Несвідомих комедіянтах“. Треба тільки зауважити, що пані Сібо зайшла до панії Фонтен, яка живе на вулиці Вйєй-дю-Тампль, так як завсідник Англійського кафе заходить до цього ресторану снідати. Пані Сібо була давня клієнтка й часто приводила сюди дівчат та кумась, що палали цікавістю.
Стара служебка, що була за помічницю у ворожки, відчинила двері святині, навіть не сповістивши свою господиню.
— А, пані Сібо!.. заходьте, — додала вона, — ще нікого немає.
— Що це вам, серденько, що ви так рано прийшли? — спитала чаклунка.
Пані Фонтен, якій було тоді дев'яносто вісім років, варта була цієї назви, бо зовнішністю своєю не осоромила б і Парку.
— У мене кров кипить, дайте мені велику колоду! — скрикнула пані Сібо. — Справа йде про мої достатки.
І вона з'ясувала своє становище та попросила поворожити на свою гидку надію.
— А ви знаєте, що таке велика колода? — урочисто промовила пані Фонтен.
— Ні, не така ж я багата, щоб її бачити!.. Сто франків! Вибачте ласкаво! Звідки ж мені їх мати? Але сьогодні ж мені треба!
— Я не часто на неї кидаю, серденько, — відповіла пані Фонтен, — я й багатим її даю тільки з великої нагоди, і мені платять за це двадцять п'ять люї, бо, чи бачите, це стомлює, виснажує мене! Дух мене мордує отут, у шлунку. Це однаково, що на шабаш іти, як колись казали!
