— Та коли ж я кажу, добродійко моя люба, що йдеться про моє майбутнє…
— Ну, для вас я віддамся духові, ви далі мені чималу практику: — відповідала пані Фонтен, і на її спорохнілому обличчі з'явився вираз непідробного жаху.
Вона підвелася з брудного крісла, що коло каміна, й підійшла до столу, застеленого зеленим сукном, де можна було полічити всі облізлі нитки; ліворуч на ньому спала величезна жаба, а поруч була розчинена клітка, де сиділа чорна курка з настобурченим пір'ям.
— Астарот, сюди, сину мій! — мовила вона, злегка вдаривши жабу довгим дротиком до плетіння по спині, і та тямуще на неї глянула. — І ви, панно Клеопатро!.. Увага! — вела вона, стукнувши й стару курку по дзьобу.
Пані Фонтен зосередилась і якусь мить стояла нерухомо, виглядала вона мертвою, очі в неї вивернулись, зробились білі; потім випросталась і сказала глухо:
— От і я!
Машинально кинувши Клеопатрі проса, вона взяла свою велику колоду, конвульсивно стасувала її і, глибоко зідхнувши, дала зняти пані Сібо. Коли це втілення смерти в брудному очіпку й лиховісній сукні дивилось на просо, що клювала чорна курка, й покликало свою жабу Астарота, щоб пройшлась по розкиданих картах, в пані Сібо мороз поза шкурою пішов, вона затремтіла. Тільки великі вірування дають велике переживання. Мати чи не мати ренту — от було питання, як сказав Шекспір.
