англійським золотом, незрівняно кращим за французьке. У позолотному мистецтві Серве те саме, що Тувенен був у палятурному — мистець, закоханий у свої твори. На вікнах у помешканні були обшиті в залізо віконниці. Сам Елі Маґус жив у двох кімнатах у мансарді на третьому поверху — вони умебльовані були бідно, впоряджені його лахами й дхнули єврейством, бо він кінчав жити так, як і жив раніше.
У першому поверху, геть занятому картинами, якими єврей досі таки торгував, та чужоземними скринями, було величезне ательє, де працював, — майже виключно для нього, — Море, найвправніший із наших художників-реставраторів, один із тих, чиїми послугами мусів би користуватись Музей. Там було також помешкання його дочки Ноемі, плода його старости, прекрасної, як і всі єврейки, коли азіатський тип виявляється в них чистий і благородний. Її охороняли дві фанатичні єврейки, а до того ще й польський єврей Абрамко, що якимсь неймовірним способом був причетний до польського повстання і якого Елі Маґус викупив. Абрамко був за дверника в цьому мовчазному, похмурому та порожньому будинку й жив у дверницькій з трьома злющими собаками — ньюфавндлендським, піренейським та англійським бульдогом.
Єврей міг вільно подорожувати, міг міцно спати й не боятися ні за дочку — найперший свій скарб, — ні за картини, ні за своє золото, і його безпека ґрунтувалася на ось яких глибоких розрахунках. Абрамко одержував щороку двісті франків наддатку, але після смерти господаревої нічого вже не мав одержати; до того ж Маґус привчав його лихварювати в кварталі. Абрамко ніколи нікому не відчиняв дверей, поки не роздивиться в страшне заґратоване вічко. Цей дужий, мов Геркулес, дверник божествив Маґуса, як Санчо-Пансо Дон-Кіхота. Собаки вдень були замкнені й не могли добути десь їжі, але вночі Абрамко їх випускав, і вони, з хитрого розрахунку старого єврея, мусіли вартувати — один коло стовпа, де на вершку повішено шмат м'яса, другий на подвір'ї коло такого самого стовпа, а третій у великій залі на першому поверху. Ви розумієте, що
