коштовних ґравюр, який твердить, що любуватись на Рюїсдаля, Гобема, Гольбейна, Рафаеля, Мурілло, Ґреза, Себастьєна дель-Піомбо, Джорджоне, Альберта Дюрера можна лише в тому разі, коли вони коштували не більше, як п'ятдесят франків. Понс не купував дорогше, як сто франків, а щоб він заплатив за річ п'ятдесят франків, вона мусіла коштувати три тисячі. Найкраща в світі річ, ціною в триста франків, для нього вже не існувала, — щасливі нагоди рідко траплялися, але він мав три чинники успіху: оленячі ноги, гультяйське дозвілля та юдійську терплячість.
Ця система, сорок років додержувана, і в Римі, і в Парижі, дала свої плоди. Витрачаючи по повороті своєму з Риму приблизно дві тисячі франків річно, Понс від сторонніх очей хоронив колекцію різноманітних шедеврів, яких каталог сягав казкового числа 1907. З 1811 до 1816 року він, ходячи до Парижу, знаходив за десяток франків те, за що зараз платиться тисячу й тисячу двісті франків. Це були картини, вибрані з сорока-п'ятдесяти тисяч картин, що за рік виставляються до продажу в Парижі, севрський посуд, купований у овернців, цих сподвижників чорної банди, які привозять на повозчинах дива Франції часів Помпадур. Нарешті, він зібрав уламки XVII та XVIII століття, віддаючи шану умам і талантам французької школи, отим великим невідомим — Лепотрам, Ляволе-Пусенам, тощо, які створили стиль Люї XV і стиль Люї XVI і з чиїх творів живиться тепер гадана винахідливість наших митців, що спин не розгинають від скарбів у Ґалерії Ґравюр і творять нове за допомогою вправних підробок. Багацько що придбав Понс отаким способом, а це ж невимовне щастя для колекціонера! Насолода купувати рідкощі — другорядна; найперша — це їх знаходити серед мотлоху. Понс перший зібрав колекцію табакерок та мініятюр. Не маючи слави в тандитництві — бож на авкціонах він не бував і до знаменитих купців не з'являвся, — Понс не знав і ринкової ціни своїм скарбам.
Небіжчик Дюзмерар всіляко пробував зайти в стосунки з музикантом, але король тандитництва помер,
