Упослідження слів належать до тих чуднот у людських звичаях, що для з'ясування їх треба цілих томів. Напишіть, звертаючись до повіреного, „ходатар“, і ви образите його так само, як образили б купця-гуртовика, коли б листа йому заадресували: „Панові крамареві“. Слово „господар“ є найкращий приклад життя й смерти слів. „Господар“ — це значить володар, князь. Цим титулом, колись таким значним, тепер величають кожного; а проте слово „господь“ тотожне й рівновартне з словом „господар“, вживається тільки до бога. Судді, радники, юрисконсульти, лавники, адвокати, судовики, повірені, пристави, дільці судові агенти та оборонці — ось на які категорії поділяються ті, що чинять закон чи беззаконство. Два останні щаблі цієї драбини є „виконавець“ та „ходатар“. Виконавець, якого вульгарно називають могоричником, це випадковий представник правосуддя, він тільки стверджує виконання присуду; для цивільних справ це ніби принагідний кат. А от ходатар — це справжня образа професії. Для правосуддя це те саме, що „писака“ для літератури. У Франції для всякої професії через запекле суперництво їх вироблено зневажливі терміни. Для кожного стану є своя образа. Але кожна професія в Парижі має свою омегу, людей, що своє діло ставлять урівень із вуличним життям, з народом. Тому й дрібний ділок „ходатар“ існує ще по деяких кварталах, так як існує в Ринку дрібний лихвяр, що проти великого банку виглядає так само, як Фрезьє проти колеґії
