— Ну, кажіть, далі, — мовила Сібо, яку слова ці зацікавили й порадували.
— Я нічого не знаю, бо не студіював ще справи, думав тільки про перешкоди. Бачите, передусім треба схиляти його до духівниці, і ви робите це поправно, але насамперед треба довідатись, на чию користь Понс своє добро поверне, бо якщо ви будете його спадкоємницею…
— Ні, ні, він мене не любить! Ох, коли б я була знала ціну його безділлю та коли б догадувалась, як у нього з коханням, то не турбувалася б тепер…
— Словом, не відступайтесь, — мовив Фрезьє. — У мрущих, добродійко Сібо, бувають чудернацькі фантазії, вони багацько надій зраджують. Хай заповідає, а ми потім побачимо. Але передусім треба оцінити речі, з котрих складається спадщина. Отож, познайомте мене з євреєм та з Ремонанком, вони будуть нам дуже корисні… Звіртесь на мене цілком, я весь ваш. Я приятель своєму клієнтові тілом і душею, коли й він мені приятель. Приятель або ворог — така в мене вдача.
— Гаразд, покладаюсь на вас цілком, — відповіла Сібо. — А щодо гонорара, то пан Пулен…
— Не говорімо про це, — сказав Фрезьє. — Дбайте, щоб Пулен був коло хворого; доктор — це чисте й благородне серце, а нам потрібна, бачите, певна людина… Пулен кращий за мене, я зробився лихий.
— Та воно й похоже, — сказала Сібо, — але я звіряюсь на вас…
— І не помиляєтесь! — відповів він. — Навідуйтесь до мене, як тільки що… Ви жінка розумна, все буде гаразд.
— Прощайте, добродію Фрезьє, при здоров'ї будьте. Ваша слуга.
Фрезьє провів клієнтку до дверей і там сказав їй своє останнє слово, як і вона вчора докторові:
— Якщо ви зможете зробити, щоб пан Понс до мене за порадою звернувся, то це був би великий поступ у справі.
— Спробую, — відповіла Сібо.
— Мамцю, — вів Фрезьє, знову заводячи Сібо до
