Цю сторінку схвалено
кабінету, — я добре знаю нотаря Троньйона, це нотар нашого кварталу. Якщо в пана Понса нотаря немає, закиньте йому про Троньйона… хай візьме його.
— Зрозуміла, — відповіла Сібо.
Виходячи, дверниця почула шелест сукні й стукіт важких кроків, що силкувалися бути легкими. На вулиці вона через якийсь час знову опанувала себе. Хоч і була вона підо впливом цієї розмови й почувала ще великий страх перед ешафотом, правосуддям та суддяхми, але зробила дуже природний висновок, що мусів призвести її до глухої боротьби із страшним порадником.
— Та навіщо мені спільники? — подумала вона. — Потягну грошенят, а тоді й від них ще візьму за те, що допомагатиму…
Ця думка мусіла, як побачимо, прискорити кінець старого музиканта.
