— Чи не можу я цього за них зробити? — спитала Сібо з гідним Жокріса виглядом.
Ґодісар зареготав.
— Я в них довірена жінка, пане, і добродії багато що мені…
На Ґодісарів регіт обізвався якийсь жіночий голос.
— Якщо ти смієшся, то, значить, можна зайти, старенький.
І до кабінету вбігла перша танцівниця й кинулась на єдину канапу, що тут стояла. Це була Ельоїза Брізту в чудовому, так званому, альжирському шарфі…
— Що це тебе так насмішило?.. Оця пані? На яке вона амплюа? сказала танцівниця, глянувши так, як дивляться одне на одного артисти — погляд цей варт було б узяти на сюжет картини.
В Ельоїзи, дівчини дуже освіченої, шанованої серед богеми, близької до великих митців, елегантної, витонченої та граційної, було розуму більше, ніж звичайно буває в перших танцівниць; запитуючи, вона понюхала із флякончика міцних пахощів.
— Всі жінки, пані, одна одної варті, коли вони гарні, і коли я не пирскаю отрутою з флякону та не мажу щоки товченою цеглою…
— Що там, коли природа й так уже вас помазала, дитино моя! — сказала Ельоїза, зиркнувши на директора.
— Я чесна жінка…
— Тим гірше для вас — сказала Ельоїза. — Не кожна утриманка, котра хоче, а мене, пані утримують, та ще й як добре!
— Як це — тим гірше! Хоч на вас і альжирський шарф і несетесь ви високо, а ніколи не мати вам стільки освідчень, як я їх, пані, мала! І ви ніколи не вийдете проти прекрасної устричниці з „Кадран-Бле“…
Танцівниця зразу підхопилась і віддала по-військовому шану, як той солдат, що вітає генерала.
— Невже ви та прекрасна устричниця, про яку казав мені батько? — сказав Ґодісар.
— Так ви, виходить, не знаєте ні качучі, ні польки? Вам уже за п'ятдесять звернуло! — сказала Ельоїза.
