У ту хвилину, коли Понс машинально йшов додому, пані Сібо кінчала обід для Шмуке. Обід був із особливого раґу, якого дух ішов по всім подвір'ї. Це були рештки вареної яловичини, куплені в корчмаря та смажені на маслі з дрібно покришеною цибулею, аж поки м'ясо з цибулею проходило маслом і ця дверницька страва, таким чином, набирала вигляду печені. Цієї страви, любовно приготованої для Сібо та Шмуке, між котрими пані Сібо її ділила, та ще пляшки пива було цілком досить для старого німця-музиканта. І повірте, що цар Соломон у всій своїй славі не обідав краще за Шмуке. Оця варена яловичина, засмажена з цибулею, або рештки смаженого курчати, або печеня з петрушкою та риба під сосом, що пані Сібо сама винайшла й під ним рідна мати свою дитину в захваті з'їла б, або ще дичина, залежно від якости й кількости того, що потрапляло з ресторанів на бульварах до корчмаря на вулиці Брошра, — таке було меню в Шмуке, який неремстиво задовольнявся геть усім, що подавала йому допра пань Зіпо. А добра пані Сібо день-у-день урізувала це меню, аж поки довела його вартість до двадцять су.
— Піду довідаюсь, що ж йому трапилось, бідному ж чоловікові, — сказала пані Сібо до дружини, — бо ж ось і обід добродія Шмуке вже готовий.
Пані Сібо накрила миску печені звичайною порцеляновою тарілкою і, не зважаючи на літа свої, добігла до помешкання двох друзів на ту мить, як Шмуке відчиняв Понсові.
