мені їх, ви сами виберете собі те, що вам найкраще сподобається.
Він потиснув Лісбеті руку й поцілував її, такий-бо неуважний був від радощів.
— Це де-що обіцяє, — сказала Аделіна Лісбеті, через силу посміхаючись.
На цю хвилю з'явився молодий Гюло з дружиною.
— А брат з нами обідає? — уривчасто спитав маршал.
Аделіна взяла оливця й написала на папірці:
„Я чекаю його, він пообіцяв мені обідати сьогодні тут, та коли він не прийде, значить маршал затримав його, бо справ у нього сила“.
І подала папірець. Вона добрала такого способу розмови з маршалом, і на робочому столі в неї разом з оливцем лежав запас нарізаного паперу.
— Знаю, — відповів маршал, — з Алжиром у нього сила роботи.
В цю мить зайшли Гортензія та Венцеслав, і графиня, побачивши коло себе свою родину, скинула на маршала поглядом, якого значення зрозуміла тільки Лісбета.
Щастя дуже прикрасило митця, якого божествила дружина й пестив світ. Обличчя його поповнішало, елегантний стан виявляв красу, властиву родовим дворянам. Передчасна слава, важливість свого становища, облудні похвали, що світ кидає митцям так легко, як добридень кажуть та про погоду розмовляють — надавали йому свідомости своєї вартости, що обертається в пиху, коли одцвітає хист. Орден Почесного Легіону довершував у його власних очах велику людину, якою він себе уявляв.
Після трьох років заміжжя Гортензія була до чоловіка така, як собака до господаря; на всі його рухи вона відповідала поглядом, що нагадував запитання, ніколи не зводила з нього очей, мов той скнара з скарбів, зворушувала своїм захопленим
