я, гадаючи, що звязав її з собою назавжди, став дуже до неї здатливий, хотів трохи потішити розвагами й дозволив їй бачитись із однією гарненькою актрисою, Женні Кадін, якої доля мала щось спільне із її власною. Ця актриса теж була всім зобов'язана одному прихильникові, що виховав її дуже дбайливо. Цим прихильником був барон Гюло…
— Знаю це, пане, — сказала баронеса спокійно без жадного хвилювання.
— Он що! — скрикнув Кревель, де-далі більше дивуючись. — Ну, а чи знаєте ви, що ваше страхіття-чоловік допомагав Женні Кадін з тринадцятого року її життя?
— Ну, й що далі, пане? — сказала баронеса.
— Женні Кадін, — вів колишній торговець, — теж було двадцять років, як і Жозефі, коли вони познайомились, і барон грав ролю Луї XV в історії з панною де-Роман, а почалось це з 1826 року, коли ви ще були на двадцять років молодші…
— Пане, я мала підстави давати панові Гюло таку волю.
— Ця ваша брехня, пані, безперечно зітре всі гріхи, що ви вчинили, і відчинить вам двері до раю, — відказав Кревель так лукаво, що баронеса почервоніла. — Кажіть це иншим, велична й кохана жінка, але не дядькові Кревелю, який, не забувайте, надто часто гуляв учотирьох із вашим негідником-чоловіком, щоб не знати вам ціни! Він часом докоряв сам собі між двома чарками й докладно змальовував мені ваші довершеності. О, я вас добре знаю — ви янгол! Тільки розпусник міг вагатись між двадцятилітньою дівчиною та вами, а я не вагаюсь.
— Пане!
— Гаразд, я спиняюсь… але знайте, свята й гідна жінко, що чоловіки, коли сп'яніють, розповідають багато-що про своїх дружин у коханок, що регочуть з цього, як навіжені.
Сльози чесноти, що набігли в прекрасних рісницях пані Гюло, раптом спинили національного гвардійця, і він забув навіть стати в позицію.
