повела Гектора в ту саму маленьку вітальню, де п'ять годин перед тим Кревель пророкував їй найганебнішу агонію злиднів.
— Що тобі? — злякано сказала вона.
— Ох, прости мене, але дозволь розказати тобі про всю цю бридоту.
Він хвилин з десять виявляв свій гнів.
— Але, друже мій, — героїчно відповіла бідна жінка, — такі створіння не знають любови, чистої, відданої любови, якої ти вартий. Як-же міг ти, такий проникливий, пуститись в боротьбу з мільйонами?
— Люба Аделіно! — скрикнув барон, обійнявши дружину та пригортаючи її до серця.
Баронеса линула бальзамом на криваві рани самолюбства.
— Безперечно, якби в герцога д'Ерувіля не багатство, то про її зраду не могло-б бути й мови! — сказав барон.
— Друже, — вела Аделіна, зібравши решту своїх сил, — якщо тобі вже конче потрібні коханки, то чому ти не береш, як Кревель, таких жінок, що недорого коштують і з становища свого можуть довго задовольнятись малим? На цьому всі ми виграли-б. Я розумію потребу, але зовсім не розумію пихи…
— О, яка-ж з тебе добра й чудова жінка! — скрикнув він. — Я — старий безумець, я не вартий мати такого янгола в подруги.
— Я просто Жозефіна свого Наполеона, — відповіла вона з відтінком смутку.
— Жозефіна тебе не варта, — сказав він. — Ну, я хочу пограти у віст з братом та дітьми; мушу виконувати обов'язки батька родини, мушу віддати заміж Гортензію і вбити в собі розпусника…
Ця добрість так зворушила Аделіну, що вона сказала:
— У того створіння дуже кепський смак, коли вона вподобала будь-кого над мого Гектора. Ах, я не віддала-б тебе за все золото в світі. Як
