людина? Скульптура — це найперше з мистецтв! — скрикнула вона, плескаючи в долоні та підплигуючи. — Стривай, я все тобі зараз скажу…
— Хіба є ще щось?.. — посміхаючись спитав батько.
Ця цілковита й балакуча невинність цілком заспокоїла барона.
— Признання найпершої важливости, — відповіла вона. — Я любила його, не знаючи, але божевільно закохалася годину тому, коли побачила його.
— Трохи занадто, — мовив барон, якого ця наївна пристрасть розвеселила.
— Не карай мене за довірливість, — відказала вона. — Так-бо гарно крикнути в серце батькові: „я люблю, я щаслива від любови!“ Зараз ти побачиш мого Венцеслава! Яке сумовите чоло!.. сірі очі, де блищить сонце генія!.. і який він виборний! Як ти думаєш, Лівонія — це гарна країна?.. Кузині Беті дружитись з цим молодиком, коли вона в матір йому годиться!.. Та це-ж убивство! Як я заздрю на те, що вона, мабуть, зробила для нього! Здається мені, їй невесело буде на моєму весіллі.
— Слухай, янголе мій, не будьмо нічого таїти від твоєї матери, — сказав барон.
— Треба буде показати їй цю печатку, а я обіцяю вже не зрадити кузину, яка, каже вона, боїться маминих жартів, — відповіла Гортензія.
— З печаткою ти розводиш делікатність, а коханого в кузини Бети крадеш!
— За печатку я їй обіцяла, а за автора її не обіцяла нічого.
Ця пригода, патріярхальна своєю простотою, надзвичайно пасувала до таємного становища цієї родини; то-ж барон, похваливши дочку свою за щирість, сказав їй, що віднині вона мусить покластись на розважливість своїх батьків.
— Ти-ж розумієш, донечко, що не твоє дїло перевіряти, чи коханий твоєї кузини, справді граф,
