чи в порядкові його папери й чи надійна його поведінка. Що-ж до кузини, то вона відмовила п'ятьом женихам, коли була молодша на двадцять років, — тут перешкод не буде, я за це беруся.
— Слухайте, тату, якщо ви хочете віддати мене заміж, то не кажіть кузині про нашого коханого, аж поки не підписуватимемо шлюбний контракт. Вже півроку я розпитую її про це… І в ній є щось таке нез'ясовне…
— Що саме? — зацікавлено спитав барон.
— Словом, погляди її бувають негарні, коли я далеко заходжу, хоч-би й жартуючи, що-до її коханого. Збирайте довідки, але дозвольте мені самій керувати справою. Моя щирість мусить вас заспокоїти.
— Господь сказав: „Пустіть дітей, хай приходять до мене!“, до цих дітей і ти належиш, — трохи глузливо відповів барон.
Після сніданку оповістили про торгівця, артиста й групу. Раптовий рум'янець, що спахнув у дочки на щоках, спочатку стурбував баронесу, потім вона придивилась уважніше, і ніяковість Гортензії, вогонь у її погляді незабаром викрили їй таємницю, що так кепсько ховалась у молодому серці.
Граф Стейнбок, одягнений геть у все чорне, видався баронові дуже виборним молодиком.
— Ви можете зробити брондзову статую? — спитав він, тримаючи в руках групу.
Щиро полюбувавшись на неї, він передав брондзу дружині, що на скульптурі не розумілася.
— Статую! Пане барон, статую не так важко зробити, як виліпити такого годинника… ось добродій ласкаво його приніс, — відповів артист на баронове питання.
Торгівець улаштовував на буфеті в їдальні віщану модель дванадцяти Годин, що їх Амури силкувались спинити.
— Лишіть мені свого годинника, — сказав барон, вражений красою цього твору — я хочу покаказати його міністрам внутрішніх справ та торгівлі.
