крадучи! Ми говорили оце про драму, — ах! запевняю вас, що, якби ми могли розповісти таємниці деяких дарчих записів, наші автори могли б написати з них жахливу родинну трагедію. Не знаю вже, яку силу мають жінки, щоб робити те, що їм хочеться, бо, не зважаючи на видимість і їхню слабість, якраз вони завжди беруть гору. Ну, та мене вже їм не підманити! Я завжди відгадую причину їхньої прихильності до дитини, дарма що в світі цю прихильність із чемності називають незрозумілою. Але чоловіки, треба віддати їм справедливість, ніколи цього не відгадують. Ви скажете мені, що це ж чудово бу…
Елен, що прийшла з батьком з будуару до вітальні, уважно слухала нотаря й зрозуміла його так добре, що боязко глянула на матір, з усім інстинктом дитячих літ передчуваючи, що ця подія подвоїть суворість, яка над нею тяжіла. Маркіза зблідла і в жаху вказала маркізові на свого чоловіка, що задумливо дивився на квіти на килимі. В цю хвилину дипломат, не зважаючи на свою вправність, не стримався й кинув на нотаря блискавичний погляд.
— Ідіть сюди, пане, — сказав він, рвучко йдучи до кімнати, що була перед вітальнею.
Нотар цішов за ним, тремтячи й не скінчивши речення.
— Пане! — сказав йому тоді, ледве стримуючи лють, маркіз де-Ванденес, прибивши за собою двері до вітальні, де лишилось подружися. — Від самого обіду ви робите тут тільки дурниці й говорите безглуздя. На бога! ідіть звідси; а то ви, кінець-кінцем, призведете до величезного нещастя. Якщо ви чудовий нотар, то сидіть собі в своїй конторі; а коли випадково ви опинилися в світі, старайтесь бути обачнішим.
Потім покинув нотаря, не попрощавшись, і вернувся до вітальні. Якусь хвилину нотар стояв геть приголомшений, спаралізований, не тямлячи, де він. Коли шум у його вухах ущух, він почув, здалося йому, стогони й метушню у вітальні, де хтось люто смикав за сонетку. Від страху, що знову побачить маркіза де-Ванденеса, він спромігся опанувати ноги й подався до сходів, але на дверях
147
