помешкання наткнувся на лакея, що поспішав на поклик свого господаря.
— Ось які всі ці великі пани! — думав він собі, вийшовши, нарешті, на вулицю та шукаючи візника. — Заохочують вас до розмови, припрошують вас до того компліментами; ви думайте, що розважаєте їх, — де там! Вони робляться зухвалі з вами, ставлять вас на віддаль від себе й навіть без сорому викидають вас за двері. Зрештою, я ж був дуже дотепний, казав тільки розумне, поважне, пристойне. Він радить мені бути обачнішим, а я, їйбогу завжди обачний. Чорт бери, адже я нотар, член нотарського товариства. Чи ба! все це посольські примхи, для цих людей нема нічого святого. Завтра він мені пояснить, як це я робив у нього тільки безглуздя й говорив тільки дурниці! Він мені відповість, тобто я попрошу його відповісти. Загалом, може я й винен… Та що це я, їйбогу, голову собі сушу! Що мені до того?
Нотар вернувся додому й загадав загадку нотарисі, розказавши їй від крапки до крапки про вечірні події.
— Мій любий Кротта̀, його милість мав цілковиту рацію, коли казав тобі, що ти робив тільки дурниці й говорив саме безглуздя.
— Чому?
— Я б тобі сказала, мій любий, так ти ж однаково завтра знову почнеш своєї. Одне я раджу тобі — говори в товаристві тільки про справи.
— Коли ти не хочеш сказати, я спитаю завтра в…
— Боже мій, і найдурніші з цим уміють ховатися, а ти думаєш, що посол розкаже тобі! Але, Кротта̀, я ніколи не бачила тебе таким безглуздим!
— Дякую, моя люба!
Колишній Наполеонівський офіцер для доручень, якого ми зватимемо просто маркізом або генералом і який за Реставрації збив великий достаток, приїхав день на кілька
148
