— Я замкну тебе в манастир, — сказав він, обертаючись до Елен.
— Гаразд, тату, — відповіла вона з спокоєм розпуки, — там я помру. За моє життя і за його душу ви відповідайте тільки богові.
По цих словах зненацька настала глибока тиша. Учасники цієї сцени, де все ображало вульгарне «годиться» громадського життя, не зважувались глянути одне на одного. Раптом маркіз побачив свої пістолети, схопив один, хутко зарядив його й наставив у груди чужинцеві. Коли клацнув курок, той обернувся, глянув своїм спокійним і проникливим поглядом на генерала, в якого рука, охоплена непереможною млявістю, важко впала, і пістолет покотився на килим.
— Дочко, — сказав тоді батько, побитий у цій страшній борні, — ти вільна. Поцілуй матір, якщо вона на це згодиться. Щодо мене, то я вже не хочу ні бачити тебе, ні чути.
— Елен, — сказала дівчині мати, — подумай про те, що ти будеш нещасна.
Якийсь хрип, що вихопився з широких грудей убійника, привернув до нього погляди. Зневага змалювалась на його обличчі.
— Моя гостинність до вас мені дорого коштує, — сказав генерал, підводячись. — Ви щойно вбили не одного старика — ви вбили тут цілу родину. Що б не сталося далі, в цьому домі буде горе.
— А що, як ваша дочка буде щаслива? — спитав убійник, пильно дивлячись на генерала.
— Якщо вона буде щаслива з вами, — відповів батько на превелику силу, — я не жалкуватиму за нею.
Елен боязко стала навколішки перед батьком і сказала йому ніжно:
— О, тату! Я люблю вас і шаную однаково, чи ви даруєте мені скарби вашої доброти, чи суворість і неласку… Але я прошу вас, щоб ваше останнє слово не було словом гніву.
Генерал не зважувався глянути на дочку. В цю хвилину
170
