й матроси поглядали то на свого капітана, то на купецьке судно. Коли обидва бриги стикнулися, від струсу корсар прокинувся з мрій і шепнув два слова молодому офіцерові, що стояв за два кроки від нього.
— Гаки до абордажу! — крикнув лейтенант.
І «Сен-Фердінанда» в одну мить притягли до «Отелло». З наказів, які тихо давав корсар і повторяв лейтенант, люди, призначені до кожної справи, ішли, мов бурсаки до церкви, на палубу здобичі, в'язали руки матросам, пасажирам і забирали скарби. За якусь хвилину бочки з піастрами, з харчами і екіпаж «Сен-Фердінанда» спроваджено на палубу «Отелло». Генералові здалося, що він снить, коли йому в'язали руки, й кинули на паку краму, немов він сам був крам. Між корсаром, лейтенантом і матросом, що, здавалось, був за боцмана, відбулася нарада. Коли недовга суперечка скінчилась, матрос свиснув своїм людям: з його наказу вони всі перестрибнули на «Сен-Фердінанда», вилізли на снасті й почали здирати його реї, паруси й нарядження так швидко, як солдат роздягає на полі мертвого товариша, поласившись на його черевики й шинелю.
— Ми загинули, — холодно сказав маркізові еспанський капітан, що стежив очима за рухами трьох начальників під час наради та за рухами матросів, що грабували його бриг.
— Чому? — холодно спитав генерал.
— А що ж, ви думаєте, вони зроблять з нами? — відповів еспанець. — Вони безумовно знають, що продати «Сен-Фердінанда» в портах Франції чи Еспанії буде важко, тому потоплять його, щоб не пійматися. А щодо нас, то не думаєте ж ви, що їм цікаво харчувати нас, коли вони самі не знають, в який порт зможуть зайти.
Щойно капітан кінчив свої слова, як генерал почув жахливий крик, за яким пролунав глухий шум від падіння кількох тіл у море. Він обернувся й не побачив уже чотирьох комерсантів. Восьмеро канонірів з лютими обличчями ще не встигли спустити руки, коли генерал на них глянув.
— Я ж вам казав, — холодно промовив капітан.
179
