квиток з лотереї, де розігрувалась моя фортуна. Я позбавлю тебе моїх перших візитив до Федори, щоб скоріш перейти до драми. Безупинно намагаючись зворушити душу цієї жінки, я пробував опанувати її розум, привабити до себе її пустославність. Щоб вона мене напевне покохала, я тисячу разів припускав, що вона дуже ніжно любить саму себе; я ніколи не кидав її байдужою: жінки прагнуть хвилювань якою хоч ціною, — я щедро дарував їх їй; я швидше розгнівив би її, ніж залишив її байдужою. Коли я, одухотворенний твердою волею й бажанням примусити себе покохати, спочатку придбав деякий вплив на неї, то незабаром моя жага подужчала, я вже не міг більше володіти собою і закохався зовсім; я загубив себе і став закоханий до розпачу. Не знаю добре, що ми звемо в поезії чи в розмові коханням, але того почуття, що раптом опанувало мою двобічну вдачу, ніхто ще не описував ніде, — його нема ні в риторичних і оброблених фразах Жан-Жака Руссо, в помешканні якого я жив, ні в холодних нарисах про наші два віки літератури, ні в картинах Італії. Тільки краєвид Брієнського озера, деякі мотиви Россіні, мадона Мурільйо, яку має маршал Сульт, листи пані Лекомба, деякі словечки, посіяні в збірниках анекдотів, а особливо молитви екстазу й епізоди наших фабліо — тільки вони могли перенести мене в божественні країни мого першого кохання. Ніщо в людській мові, ніякий переклад думки барвами, мармуром, словами чи звуками не могли передати цього нерва правдивости, закінчености, несподіваности почуття в моїй душі. Отже, хто каже — мистецтво, той каже брехню. Кохання проходить через безкінечні перетворення, перед тим як зійтись назавжди з нашим життям і навіки зігріти своїм полум'ям його барви. Таємниця
121
