— Не дуже.
— Ти дурна.
— Вам зовсім не личить, коли ви дрібушечками завиваєте волосся, — знову сказала Жюстіна. — Великі, зовсім рівні буклі — далеко краще.
— Справді?
— Звичайно, пані: дрібно завите волосся личить тільки білявим.
— Вийти заміж? Ні-ні! Шлюб — це обручка, на яку я нездатна.
Яка жахлива сцена для закоханого! Самотня жінка, без родичів, без друзів — атеїстка в коханні, не вірить ні в яке почуття; і хоч яка мала була в неї властива кожній людині потреба сердечної щирості, з неї досить балачки із своєю покоївкою, досить сухих і нікчемних фраз! Мені стало шкода її. Жюстіна її розшнурувала.
Я з цікавістю дивився, як спадав останній покрив. Дівочі перса осліпили мене: крізь сорочку, при світлі свічок, біло-рожеве тіло в неї мерехтіло, як срібна статуя, що вилискує під газовим покривалом. Ні! В неї не було жодної вади, що примушувала б лякатись таємних поглядів кохання. Овва! Чудесне тіло завжди переможе найвойовничіші вирішення.
Німа й задумлива графиня сіла перед огнем. Покоївка запалювала над ліжком алебастрову лямпу. Жюстіна сходила за грільнею, послала постіль, допомогла пані лягти, потім, зробивши безліч дрібниць, що виявляли глибоку шану Федори до самої себе, вона пішла. Графиня перевернулася кілька разів. Вона була зворушена, вона зідхала; з вуст злітав легкий, ледве чутний звук, що виявляв рухи нетерпіння; вона протягла руку до столу, взяла там пляшечку, перед тим, як випити молоко, вона налила в склянку чотири чи п'ять крапель
161
