— Охоче, — сказала вона, — чому б не сказати вам зараз?
— Щоб не обманювати вас, я мушу зауважити, що ваша ласка надзвичайно велика: я хочу провести цей вечір біля вас, як брат із сестрою. Не бійтесь нічого. Я знаю ваші антипатії; ви досить оцінили мене, — я нічого такого не захочу, що вам не до вподоби; до того ж сміливі люди так не роблять. Ви виявили дружбу до мене — ви добрі, ви поблажливі. Ну, так знайте, що я мушу завтра з вами попрощатись… Не беріть свого слова назад! — скрикнув я, бачучи, що вона ладна заговорити…
І я зник.
Торік у травні, біля восьмої години ввечері, я в готичному будуарі був на одинці з Федорою; я не тримтів тоді; я знав, що буду щасливий — або моя кохана належатиме мені, або кинусь в обійми смерти. Я засудив своє низьке кохання. Людина сильна, коли усвідомить свою кволість. Вбрана в сукню з голубого кашеміру, графиня напівлежала на дивані, поклавши ноги на подушку. Східній берет, той головний убор, що його художники приписують стародавнім євреям, надавав якоїсь витворної й оригінальної привабливісти її чарам. Обличчя в неї мало печать хвильової чарівности, що немов доводила, що кожного моменту ми — нові істоти, не похожі на нас у майбутньому й на нас у минулім. Я ніколи не бачив її такою блискучою.
— Чи знаєте, — сказала вона, сміючись, — що ви зацікавили мене?
— Я справджу вашу цікавість, — відповів я холодно, сідаючи біля неї і взявши її руку, яку вона зоставила в моїй. — У вас прекрасний голос.
— Ви ніколи мене не чули, — мимоволі, здивувавшись, скрикнула вона.
164
