ви, піднесені його генієм, над безкрайою прірвою минувшини, ніби підтримані рукою чарівника? Одкриваючи глибше й глибше, шар за шаром, під монмартрськими каменярнями або в уральських сланцях, тих животин, що їхні закам'янілі рештки належать допотопним цивілізаціям, душа лякається, бачачи мільярди років, мільйони народів, яких забула і квола людська пам'ять і навіть вічний священний переказ, — прах їхній, що лежить на поверхні нашої планети тільки двома футами землі, дарує нам хліб та квіти. Чи Кюв'є не найбільший поет нашого віку? Байрон зробив словами деякий моральний струс, але наш безсмертний натураліст відновив цілі світи з побілілих кісток, відбудував, як Кадму, цілі міста з зубів, заселив тисячі лісів всіма таємницями зоології за допомогою кількох шматків кам'яного вугілля, одкрив племена велетнів у ступні мамута. Ці образи виникають, ростуть і заповнюють цілі країни в гармонії із своїми велетенськими розмірами. Він поет у цифрах, він — у надхненні, коли приставляє нуль до семірки. Він будить небуття, не вимовивши штучно магічних слів. Він досліджує шматочок гіпсу, помічає на ньому відбиток і кричить: „Дивіться!“ І раптом мармур стає животиною, смерть — життям, розгортається цілий світ. Після незчисленних династій велетенських створінь, після рибних порід і молюскових кланів приходить, нарешті, людський рід, виродок грандіозного типу, що зламаний, може, творцем. Ці мізерні люди, народжені лише вчора й розігріті його поглядом на минуле, можуть перейти через хаос, загриміти безкінечним гімном і написати минуле світу в своєрідному перекрученому апокаліпсисі. Перед лицем такого жахливого воскресіння, що його створив голос однієї людини, наше хвильове життя викликає жаль; воно —
25
