цікавість! Не бажаючи ставати їхньою забавкою, чи уславитись боягузом і розважаючись, може, цією маленькою драмою, він з'явився до клубу того ж вечора. Він стояв схилившись на мармуровий камінь, і був спокійний серед головної залі, стежачи за собою, щоб не дати ворогові ніякої зброї; але він розглядав обличчя й кидав до деякої міри виклик зібранню своєю обережністю. Як дог, певний своєї сили, він чекав бою непорушно, не гавкаючи даремно. Наприкінці вечора він пройшовся в гральній залі од входу до дверей біліярдні, біля яких він раз-у-раз поглядав на молодиків, що там грали. Обійшовши кругом кілька разів, він почув своє ім'я. Хоч балакали тихо, проте, Рафаель легко вгадав, що сперечались про нього. Нарешті, він уловив кілька голосно сказаних фраз:
— Ти?
— Так, я!
— Брешеш?
— Йдемо об заклад!
— О! Він піде!
Коли Валентен захотів довідатись, про що йде заклад і підійшов ближче, щоб вслухатися в розмову, з біліярдні вийшов високий і сильний юнак, з добрим обличчям, хоч погляд йому був упертий і зухвалий, як у людей, що спираються на якусь матеріяльну силу.
— Пане! — сказав він спокійно, звернувшись до Рафаеля, — мені доручено повідомити вас про одну річ, якої ви, може, не знаєте: ваше обличчя і ваша особа не подобаються тут усім, і мені зокрема… Ви досить чемні і принесете себе в офіру для загального добра, тому, я прошу вас, не приходьте більше до клубу.
— Пане! такий жарт бував підчас Імперії по багатьох гарнізонах, але тепер його вважають за поганий тон, — холодно відповів Рафаель.
