новий, щоб його сенсимонізувати, класифікувати і покласти в банку; але тут кожен входить у своє кубелечко, як цвях у дірку. Швейцар — це швейцар, а дурні — це животини, які не мають потреби, щоб їх просувала колегія святих отців. Ха-ха!
— Ви карліст?
— А чому ж ні? Я люблю деспотизм: він віщує певну зневагу до людського роду. Я не почуваю зненависти до королів. Вони такі чудні! Царювати в кімнаті за тридцять мільйонів льє від сонця — хіба це абищиця?
— Але резюмуємо це широке видовище цивілізації, — казав учений, який, щоб провчити неуважного скульптора, почав цілу лекцію про початок суспільства й тубільні народи. — Підчас зародження націй сила була в деякому роді матеріяльна, єдина, груба; потім, в міру зростання нагромаджень, уряди стали діяти за допомогою більш-менш майстерного розкладу примітивної влади. Отже, за давніх-давен сила належала теократії; священик тримав і меч, і кадило. Пізніше з'явилося дві священні влади: верховний жрець і король. Тепер наше суспільство — останній етап цивілізації; воно розподілило могутність, зважаючи на число комбінацій, і ми досягли сил, що звуться індустрією, думкою, грошима, словом. Влада, не маючи більше єдности, іде безперестанно до суспільного розкладу, що не має иншого бар'єру, крім вигоди. Отже, ми не спираємось ні на релігію, ні на матеріяльну силу, а на розум. Чи книга варта меча? Чи міркування варте дії? — Ось де задача.
— Інтелект все убив! — крикнув карліст. — Справді, абсолютна свобода веде народи до самогубства, вони нудьгують у своєму тріюмфові, як англійський мільйонер.
59
