— Та ні бо — то ще тільки пани ідуть…
— Ну, то зараз його вестимуть…
— Миколо, додому!
Виходять гуртом пани й пані, веселі, червоні, по святковому поодівані. Сміються, жартують. Всередині між ними чиновник; за ним несуть оберемки великих книжок. Коло його дуже старий пан у дворянському кашкеті й мундирі — голова у його хитається, ноги тремтять, спирається на палицю.
Старий пан. Це прекрасно вигадано, мудро. Не було-б навіть зайве — замовити залізну клітку й возити його по всьому краєві.
Чиновник. Була й така думка, але справа повернулася сама собою так, що це стало зайве… Так краще буде, вірніше. (Спиняються в дворі, недалеко од людей).
Старий пан. Знаєте — мені лікар заборонив виходити з кімнати, але коли почув я таку радісну вість, то, не зважаючи на свою недугу, їхав сорок верстов такої пагубної дороги, щоб побачити його на власні очі. Тепер спокійно буду вмирати.
Пан Стась. (підходить до людей, де хвилювання не вщухає). Що тут таке? (Люди мовчать. Стась до чиновника). Ви собі не можете уявити, до чого наполоханий цим розбійником дурний мужик. Вони навіть зараз бояться, щоб він якимись чарами не наслав сюди біди. (В гурті панів сміх).
Чиновник. (поважно підходить ближче до натовпу й починає говорити голосно і авторитетно): Слухайте сюди, мужички. (Люди збиваються в тісний натовп). Перш, ніж побачите ви того, колись страш-
