ного розбійника, я хочу дещо сказати вам, щоб ви не полохались і не хвилювались, його побачивши, як це вже було в инших селах, кудою вели розбійника. Ходять такі безглуздані чутки поміж людей, ніби розбійник Кармелюк має якусь особливу, чарівну силу: що він уміє одводить людські очі од себе, напускати туму на людей, що він вільно проходить крізь муровані стіни і багато инших нісенітниць. Пускають такі вигадки темні, залякані розбійником селяни і доймати віри їм може тільки зовсім нерозумна людина. Розбійника Августина Кармелюка, кріпосного пана Пігловського, із села Толовчинців, дезертира і злодія, потім штемпованого каторжника начальство давно знає, знає добре, бо не раз цей розбійник був уже в їх руках. Ніякої чарівної сили не було і немає у його, — це звичайний розбійник і злодій, за яким записано не мало крадіжок, грабунків, душогубств. Нема кінця-краю його злочинам. Гляньте на оці книги — всі вони списані дрібним писанням про розбій його. І все, що тут записано, — доведено й пильно перевірено. Не вірте й тому, ніби він усе, що одбирає у багатих, — оддає бідним: у нас уже це давно доведено, що і він і його товариші — крали і грабували не тільки в панів, а і в бідних людей. Це він сам себе славив милосердним до людей для того, щоб люди не давали його в руки правосудности і щоб допомагали йому в злодійських замірах його. Кажуть, Кармелюк — не проста людина. Так, господь милосердний з великої
