Сторінка:Гоголь М. Тарас Бульба (1918).djvu/125

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Жид одурив, і він попав просто в неволю? Але бо згадав Тарас, що занадто було прихильне серце Андрія до жіночої втїхи, і защеміло його серце і він тяжко покляв ся в душі проти Ляшки, що причарувала його сина. І він виконав би свою клятьбу: не повважав би на її красу, витягнув би за густу, розкішну косу і поволїк би по всїм полю поміж усїми козаками. Побились би об землю, закрівавлені й запорошені, її чудові груди і плечі, блискучі як той нетанущий снїг, що вкриває верхи гір. Розірвав би він на части її роскішне біле тїло. Але не знав Бульба того, що Бог готує чоловікови завтра, і почав налягати на нього сон і нарештї він заснув. А козаки все ще гомонїли між собою, і всю ніч стояла біля вогню, роздивляючись пильно на всї боки твереза варта.

 
VIII.
 

Ще сонце не дійшло дополовини неба, як усї Запорожцї зійшли ся на раду. З Сїчі прийшла вістка, що Татари користуючись неприсутностю козаків, пограбували все, викопали скарб, що козаки держали в сховку під землею, перебили й забрали в полон усїх, хто остав ся, і захопивши стада худоби й табуни коний, погнали прямо до Перекопу. Тільки один козак, Максим Голодуха, вирвав ся по