дорозї з татарських рук, заколов мирзу, відвязав у нього мішок з цехинами і на татарськім конї і в татарській одежі півтора дня і дві ночі тїкав від погонї, заїздив на смерть коня, пересїв на другого, заїздив і того і вже на третім приїхав до запорожського табору, дізнавшись по дорозї, що Запорожцї були під Дубном. Та тільки зміг він сказати, що лупилось таке лихо; але через що воно лупилось, чи запили своїм звичаєм Запорожцї, що зостались на Сїчі, і пяні попались у полон, і як Татари дізнались, де був закопаний військовий скарб, — про се нїчого не міг сказати. Дуже втомлений був козак, запух увесь, лице опалило йому сонцем та вітром; він упав тут таки і заснув твердим сном.
В таких випадках водилось у Запорожцїв гнати в ту ж мить за грабителями, щоб дігнати їх по дорозї, бо полонені невільники опинились би на базарх Малої Азиї, в Смирнї, на Кретї і Бог знає де не з'явились би чубаті запорожські голови. Ось чому зібрались Запорожцї. Всї до одного стояли вони в шапках, бо прийшли не того, щоб вислухати отаманських наказів, але порадитись як рівні з рівними.
— Давайте раду наперед старі! — гукали з юрби. — Давай раду кошовий! — гукали другі.
І кошовий, знявши шапку, вже не так
