Що-ж, наш пан хоче завезти цю молоду даму до Европи? — запитав Фікс.
— Ні, ні — відмовив Паспарту. — Ми довеземо її тільки до Гон-Конгу до її родича, одного багатого купця.
— Нічого не вдієш, — сказав про себе Фікс, ховаючи свою досаду. — А чи не вип'єм по шклянці вина, Паспарту, — додав він голосно.
— Залюбки, — відповів Паспарту. — Як-же не випить для такої приємної зустрічі!
З того часу Паспарту й шпиг, зустрічались частенько, але Фікс був більш звичайного стриманим і не починав знову розмови з балакучим французом. Містера Фогга він також бачив всього двічі й то здалеку, коли той сидів в салоні та розмовляв з містріс Аудою, або по своїй незмінній звичці грав в віст.
Що ж торкається Паспарту, то він почав серйозно розмірковувати про ту чудну випадковість, що Фікс був скрізь там, де й містер Фогг. Це його трохи дивувало. Варто було поміркувати про поведінку цього ввічливого та чемного джентльмени, який спочатку сідав в Суеці на „Монголію“, щоб доїхати до Бомбею, а тим часом опинився знову на пароплаві, що йде до Гон-Конгу й ніби умисне тримається маршруту містера Фогга. Це не могло статись випадково. Однак яке було діло Фіксові до містера Фогга? На це питання Паспарту не міг одповісти, але готовий був битись об заклад на свої, відомі читачеві, пантофлі, які він
