Можливо, що думка про газову лямпочку, шо ввесь час горіла за його кошт дома, по вулиці Севіль-Роу, ще збільшувала його нетерплячку.
— То ви дуже квапитесь доїхати до Гон-Конгу? — запитав у його один раз шпиг.
— Дуже квапимось, — одповів Паспарту.
— Ви гадаєте, що містерові Фоггові дуже пильно треба сісти на пароплав, що вирушає в Йокагаму.
— Дужо пильно.
— То ви вже тепер вірите в цю чудну мандрівку кругом світу?
— Безумовно! А ви, містер Фікс?
— Я? Певне, що не вірю.
— Дивак! — сказав підморгнувши Паспарту.
Ця назва та підморгування примусили шпига замислитись. Його чомусь це турбувало, хоча він і сам не знав тому причини. Чи не догадався часом француз?
Він не знав, що й подумати. Про те, що він шпиг, знав він один, але як про це дізнався Паспарту? Однак, вже по тону, булу видно, що той мав щось на думці. Раз якось одвертий чоловяга зайшов ще далі. Стримуватись і мовчати він не міг.
— Ну, як же, пане Фіксе, — запитав він самим хитрим тоном. — Як-же ж, коли ми приїдемо до Гон-Конгу, то доведеться вже нам зовсім розлучитись?
— Гм… — одповів Фікс, трохи замішавшись — далебі не знаю… Може бути.
— О, як ви й далі з нами поїдете, то це мені буде дуже приємно. От так історія! Аґент компанії ніяк не всидить на одному місці. То ви їдете до Бомбею, а тепер швидко опинитесь в Китаї, а там недалеко від Америки, а вже звідтіль пальцем кивнути до Европи.
Фікс пильно приглядався до виразу на обличчі Паспарту, але він виявляв тільки самі-
