сеньку приязнь. Шпиг знайшов за найкраще у цім випадку — засміятись.
Та Паспарту не гамувався.
— А багато ви заробляєте цею працею? — питав він Фікса.
— Як часом, — не моргнувша відповів Фікс, — бувають добрі справи, але бувають і зовсім нічого не варті. Та ви розумієте, що я їду не на власний кошт.
— О, я в цьому певний, — реготавсь на всю пельку Паспарту.
Розмова на тому скінчилась. Фікс вернувся до своєї каюти й замислився. Очевидячки, що його впізнали. Так чи инакше, але француз знає, що він шпиг. А чи попередить він про це свого пана? Яку він сам грає ролю в цьому. Спільник — чи ні? Чи виплила вже справа на-гору й значать пропала, чи не зовсім ще? Над цими питанями просидів Фікс кілька тяжких годин, то гадаючи, що все пропало, то сподіваючись, що Фогг ще нічого не знає й, нарешті, все-ж-таки він не знав, що йому тепер чинити. Однак трохи заспокоївшись, вирішив він бути одвертим з Паспарту.
Коли умовини не дозволять заарештувать Фогга й в Гон-Конзі й, коли Фогг наміриться зовсім покинути англійську теріторію, то він, Фікс, скаже Паспарту про все. Тоді вже виявиться — або слуга був спільником свого пана й про все знав — то значить справа зовсім пропаща, або слуга в крадіжці участи не брав, — тоді для власної користи мусить покинути цього шахрая.
Таке було взаємне становище Паспарту та шпига. А поверх них високо здіймався Філеас Фогг в своїй величній байдужности. Він спокійно йшов своєю дорогою, по раніш визначеній орбіті, навкруги земної кулі, не пеклуючись про астероїди, що кругом його крутились.
