мовчання оточало його якоюсь особливою таємністю. Однак все що він робив, — робив одверто, але всі події завжди були надзвичайно розмірковані, такі одноманітні, що незадоволена уява намагалась по-за цими суворими рямцями знайти що-небудь инше. Можна було догадуватись, що він багато мандрував, бо мапу обох половин земної кулі він знав як свої п'ять пальців. Здавалось, не було щонайменшого закутка земного, про котрий він не мав би найдрібніщих відомостів. І коли в клубі знімалось питання про якого-небудь мандрівника, що безвісти счез, містер Фогг кількома короткими, ясними й дотепними словами висловлював свої гадки й майже що року ці його гадки стверджувались, ніби він бачив те, про що говорив, другим, внутрішнім, зором. Неодмінно він повинен був зробити багато подорожів, принаймні у своїй уяві. Але за останні часи Фогг давно не виїздив з Лондона. Ті, що добре його знали, казали, що цього джентльмена можна зустріти тільки на тій дорозі, що простує від його оселі до Реформ-клубу, де він повсякчасно або читав, або грав у віст. Ця спокійна, мовчазна гра найбільш відповідала його вдачі. Він часто вигравав, але наслідки гри його не цікавили: він грав за-для самої гри й вигране віддавав на благодійні цілі.
Ні жінки, ні дітей, здавалось у нього не було, як не було й приятелів та близьких родичів. Жив він самотно в своєму домі, ніколи нікого в себе не приймаючи. Для особистих послуг він удержував одного служника. Снідав і обідав в клубі, а до дому вертався тільки за-для того, щоб рівно опівночі лягти спати. Він ніколи не користувався тими комфортабельними покоями, що клуб віддавав на ніч до послуг своїх спільників. Вдома він пробував десять годин кожної доби, споживаючи цей час на сон та прибірання. Як місце
