— Фе, що ви це говорите. — промовив Паспарту. Як! Не досить того, що ці пани посилають вас висліжувати мого пана, беручи на підозрінна його чесність, вони ще захтіли утворити йому перешкоди. Мені навіть сором за їх!
— Але що ви цим хочете сказати? — питав Фікс.
— Я хочу сказати, що це невидане нахабство. Це все одно, що витягти гроші з кишені містера Фогга.
— Та ми тілько того й хочемо! — промовив Фікс.
— Але ж це подлість, рішуча подлість, — кричав захоплений під впливом випитого бренді Паспарту, якого він, сам того не помічаючи, багато вже випив. — Джентльмени! Члени одного клубу! І розставляти такі пастки!
Фікс почав розуміти з його мови все менше й менше.
— Так он які вони члени, Реформ-клубу! Знайте ж, містер фікс, що містер Фогг — чесна людина, й коли справа ходить про заклад, він бажає виграть його законним порядком.
— Але за кого-ж ви мене вважаєте? — спитав, нарешті Фікс, пильно дивлячись на схвильованого француза.
— Чорт забірай! Вас послано під членів Реформ-клубу з дорученням контролювати маршрут мого пана, що для його єсть великою образою. Це така образа, що я хоча й давно догадався про це, та нічого ще не говорив містерові Фоггові.
— То він нічого не відає? — з цікавістю запитав Фікс.
— Нічого, — відповів Паспарту, вихиливши нову шклянку.
Шпиг приклав руку до чола. Він трохи вагався раніш, ніж знову забалакати. Засліплення Паспарту здавалось йому щирим, але воно ще
